Тепер, коли війна скошує молодечі життя українців та тих, хто їм допомагає у нерівному бою проти відмінно озброєних росіян та інших проросійських сил на сході нашої держави, все більше й більше людей дотримуються думки про те, що «хай би вже краще був отой Янукович, ніж звалилося таке горе на Україну й усіх нас». Не будемо полемізувати зараз про це, а нагадаємо, як рівно рік тому справжній протест проти тодішньої диктатури та владного свавілля докотився і до Чернігова.
На Майдані біля… театру революція гуде
Суботнього січня на Красній площі Чернігова зібралося більше двох тисяч осіб, які прийшли в центр міста Сіверського краю, аби висловити свій протест проти дій тодішньої влади.
З імпровізованої сцени біля драмтеатру до присутніх звернулися народні депутати Олег Ляшко (Радикальна партія), Сергій Аверченко (партія «УДАР Віталія Кличка»), Валерій Дубіль (ВО «Батьківщина»), Руслан Марцінків (ВО «Свобода»). /Три останні на сьогоднішній день – вже колишні нардепи/.
Початок битви
Площа майоріла не тільки національними та партійними прапорами, а й різними банерами-плакатами. Площа час від часу скандувала: «Чернігів — вставай!», «Зека — геть!», «Беркуту — ганьба!», «Не пробачимо!», «Слава Україні!»…
Наприкінці мітингу Олег Ляшко запропонував піти до облдержадміністрації, щоб передати (тільки от кому, адже це був вихідний день?) резолюцію — вимоги зібрання (створених Народних зборів), та попередив, щоб «ніхто там нічого не трощив, вікна не розбивав, двері не ламав».
Коли євромайданівці почали підходити до державної будівлі, кілька молодиків (їх називали, пам‘ятатєте, «тітушками»), які знаходилися до цього часу разом із 300-ми прихильників нинішньої влади на Алеї Героїв, вишикувались у ланцюг біля кутового входу адміністрації, де вже були працівники міліції з усією амуніцією — щитами, шоломами, дубинками… Досить швидко і правоохоронці, і молодики стали живим щитом для недопущення проникнення будь-кого до владного приміщення.
А вже за дві хвилини біля одного зі входів держадміністрації сталося фізичне зіткнення двох сторін.
Мордобій
Здавалося, кулачні махання і удари по чім попало, тільки розпочинали велику битву…
Знімаю фотоапаратом незвичний швидкоплинний процес над головами — «на витягнуті руки». Дивлюсь, просто наді мною звідкілясь летить змійкою великий металевий ланцюг. Ще доля секунди — і ця кільцева низка вдарить мене по голові (відхилитися в цю мить було нікуди, бо навколо створилася неймовірна тіснява). Але в цей самий момент натовп підштовхнув кілька людей, і за мікросекунди з лівого боку, безпосередньо переді мною, опинився високий міліціонер — залізний ціп сіконув його прямо по голові.
Він схопився обома руками за голову, спробував повернутися до стіни, подалі від «епіцентру» бою, але вислизнути звідти було вкрай складно. До того ж один кремезний молодий чоловік із боку силового натовпу (там, де знаходилися «тітушки») крикнув: «Куда?! Назад! Я говорю тебе: назад!». І тільки після того, як міліціонер, тримаючись однією рукою за голову, а іншою відмежовував себе від стіни, вимовив: «Да цепью по голове ударили, выпустите», цей молодик та ще двоє трохи відступилися від цементно-шорсткої стіни, що дало можливість міліціонеру вискочити з натовпу, і задавалося, що цьому допомогла якась фізична сила, яка з протилежного боку виштовхнула його звідти.
Чесно зізнаюсь, цей міліціонер як би несвідомо врятував і мене: перший раз — від удару металевим ланцюгом, ненароком підставивши свою голову, а вдруге — скориставшись тим, що правоохоронець протискувався вздовж стіни, мені вдалося швидко за ним теж вискочити з того пекельного місця…
Дивлюсь — тодішніх нардепів Валерія Дубіля та Сергія Аверченка натовп притиснув до стіни. Здавалося, ще мить — і вони будуть масою розчавлені. (У цей час, як стало пізніше відомо, у подібній ситуації за рогом цього ж приміщення опинився й інший народний депутат — Олег Ляшко, за командою якого 5 хвилин тому нардепи очолили рух натовпу, тобто йшли попереду).
Як би не було жахливо констатувати, але саме кимось кинута шумово-сльозоточива граната на якусь хвильку розрядила обстановку. Завдяки цій паузі створився своєрідний коридор, який «розділив» по обидва боки ворогуючих.
Хоча пізніше стане відомо, що якраз граната, яка розірвалася в центрі кулачного бою між воюючими, пошкодила багатьом і взуття, і пальці на ногах. Серед постраждалих опинилися як опозиціонери, так і захисники будівлі облдержадміністрації.
Під час міліцейсько-народної сутички гранати розривалися у натовпі ще кілька разів.
Заручники
Подібних епізодичних бійок під час протистояння було кілька. Одна з них ситуативно підіграла міліціонерам та особам у цивільному, які були поряд із ними: вони миттю вихопили в прямому розумінні цього слова з натовпу кількох мітингувальників-протестувальників та сховали за міцними стінами державної установи.
Трохи згодом затриманих відвезуть у «каталажці» до міліції, де перепишуть паспортні дані й утримуватимуть до певного часу.
Десь через півтори години від початку бойового мітингу протестувальникам вдалося зламати двері адміністрації, до якої потрапили нардепи. Всередині приміщення в цей час знаходилися правоохоронці, з якими народні депутати розпочали «мирні» переговори за звільнення заручників. Міліціонери погодилися на умови, якщо мітингувальники відійдуть від адмінбудівлі та перестануть її блокувати.
До чисельного майдану вийшов єпископ Чернігівський і Ніжинський УПЦ КП Євстратій (Зоря), який закликав люд до примирення.
Та все ж після звернення священика невеличкі епізодичні сутички між протиборчими силами тривали. То одні, то інші перехоплювали ініціативу, яка в основному зводилася до висмикування з гурту конкретної людини з подальшим нанесенням їй кількох ударів…
Коли я фотографував «тітушок», що знаходилися на передньому плані, один кремезний молодик, котрий до цього часу проявляв значну активність у кулачному бою проти євромайданівців, на якийсь момент повернув голову в правий бік, що дало можливість іншому молодику, який стояв навпроти з боку, зненацька схопити його за плече і стрімко рвонути у свій бік, одночасно застосувавши до нього відповідний спортивно-бойовий прийом, і вже за секунду здоровило лежав на асфальті…
У цей час хтось зверху добряче сипонув сухого цементу. Обсипало в цьому колі всіх: і «тітушок», і їхніх противників, і тих, хто фотографував...
Ще за кілька хвилин якийсь дурень попустив у натовп скляну пляшку, яка влучила одній жінці в голову. Довелося викликати «швидку допомогу»…
Через деякий час, відчувши значну перевагу євро-протестувальників, «тітушки» відступили — вони покинули бойову позицію, після чого міліціонери біля облдержадміністрації залишилися без сторонньо-тітушкової допомоги.
Скориставшись нагодою (відходом «ворогуючої» сторони), молоді хлопці з табору протестувальників наздогнали окремих утікачів і надавали їм кілька стусанів. Найбільше дісталося прителепкуватим — чи то «обкуреним», чи то добре напідпитку. (Серед «тітушків» були як особи спортивної статури, так і «кримінальної» зовнішності).
Міліція прикрила провокатора
Тільки-но священик звернувся зі словами до протестувальників, як один чоловік кинув камінець у вікно. Ті, хто стояв поруч, грізно у нього запитали: «Навіщо ти це зробив!?» Хтось інший крикнув: «Так це ж провокатор!»
Розуміючи, що запахло смаженим, чоловік, який кинув камінь, почав швидко віддалятися від натовпу. А коли хтось викрикнув: «Лови його!», він щодуху побіг у бік міліціонерів, які охороняли гаражно-господарчий двір адміністрації.
Метрів за два до міліцейського кордону молоді хлопці наздогнали провокатора і враз оточили. Хтось намагався втікача взяти «за грудки», а хтось — за комір, одночасно запитуючи, навіщо він так зробив (кинув камінь у вікно)? Але в цей час чоловік прудко рвонувся у бік міліціянтів, двоє з яких досить швидко відреагували і зробили крок уперед та в сторони, даючи йому можливість заховатися за їхніми спинами. Коли хлопці з майдану хотіли наздогнати того чоловіка, міліціонери одразу ж затулили собою невідомого.
Надвечір…
Приблизно о 15-ій годині народні депутати Сергій Аверченко та Олег Ляшко вийшли до народу й повідомили, що затримані хлопці відпущені, а бійці місцевого «Беркуту» до Києва не поїхали (одна з умов протестувальників полягала в тому, щоб повернути чернігівських беркутівців зі столиці) — вони знаходилися на подвір’ї адміністрації.
А надвечір навпроти облдержадміністрації почали протестувальники зводити символічну барикаду, яка знаходилась досить тривалий час і після Євромайдану, куди приходили чернігівці та гості міста, аби побачити на власні очі, що то воно за протести. Саме тут активісти збирали (приносили небайдужі люди) теплі та інші речі, які необхідні були на той час для київського Майдану.
…2 лютого увечері до чернігівського Майдану завітав на той час і народний депутат України від Чернігівщини Сергій Аверченко (партія «УДАР Віталія Кличка»). Він, зокрема, зазначив: «Сьогодні влада вдається до найбрутальніших методів боротьби зі своїм власним народом. Одному нашому волонтеру, наприклад, що возив дрова, підпалили автомобіль. Але я жодного разу не почув, щоб люди здалися… Навпаки, такі дії влади мобілізують народ та посилюють віру в перемогу… Незважаючи на жорсткий тиск влади, все більше й більше депутатів, що входять до фракції Партії регіонів, замислюється над своїм власним майбутнім та майбутнім країни».
І ось тепер, з плином часу річної давнини, кожен, зрозуміло, запитує себе: «А чи варто було боротися за Майдан, коли держава наша тепер розтерзана і знаходиться на роздоріжжі між миром і війною?»
У кожного, звичайно, своя й відповідь на це. Я ж думаю так: якщо наші теперішні владці йшли до мети керувати країною, то повинні були передбачити й наслідки від свого правління. Треба було діяти завжди оперативно, не розгойдуючись, а подекуди і наперед подій, що сталися й думати не тільки про своїх прибічників-однодумців, а й про тих, хто перебував тоді (а це майже половина населення українців) на інших позиціях, підтримуючи тодішню владу. І якби нова влада діяла швидко на багатьох напрямках своєї діяльності, тоді б не сталося того, що зараз. Але це вже інша тема для роздумів, чи то бодай для дискусій. Та й говорити-дискувати й писати – одне, а діяти – зовсім інше.
Сергій ВІТЕР. Фото автора
